моє фентезі
Жила у однім селі одна дівчина, така бідна, що не переказати. Мабуть біднішої у селі
й не було. І от вирішила вона йти на базар, спитати що ж продати аби прожити.
Стрівся їй там один чоловік і каже, – а ти продай Бога з хати.
А як же його зловити, чи знайти в хаті, де сидить? – дівчина спитала.
– Помети, поскреби по сусікам, по закуткам, ось і наметеш. Принось те мені, а я тобі продам, і гроші матимеш.
Так вона й зробила, попідмітала поскребла, хоч нічого й не побачила,сіла тай заплакала – нужда заваляє тебе Бозенька продавати….Коли чує голос звідкілясь.
– Продай та й жди, що заробиш – твоє, а інше людям. А до тебе я колись повернусь!
Тим вона і втішилась. Понесла в попелі ЗМЕТЕНЕ усе базарному дядькові. Він забрав мішок, пішов продавати.
Не знаю як розказував людям що за НЕВИДИМЕЄ продає, таки усе розпродав й грошей купу приніс. Поділились вони з чолов’ягою, стала на очах багатшати дівка, й люди у селі не бідують.
Та, ось, тільки не вертається до хати Божок. Вона, вже й цвяшок прибила на стіні, аби не відпустити більш. А сказано, не вертається!
Вже й не радують її нові статки-достатки, коли все почало прибувати у хату, й коло господи. Мучиться бесталанна дівка наче провиною. Пішла вона тоді назад просити у людей частку того НЕВИДИМОГО, що колись продала. А люди її видурняли. Мовляв, якась НАВІЖЕНА, – тепер у кожного в хаті є своє добро, злагода. А ти, дурна, мовиш про розміняного Бога. Не витримала вона й пішла топитись.
Коли чує – бульк, хтось наче у воду камінь кинув. Глянула, стоїть малий хлопчик із соломинкою за вухом і каже, дівчино, а купи у мене Квітку Папортну, і суху соломинку на долоні показує…
Тільки підійшла Небога, а хлопчик смикнув руку так до себе, що їй наче Бог у пазуху вскочив!
Перехрестилась дівчина і враз повеселішала, назавжди передумавши маятись чи топитись.
А опісля вже ніколи Бога не відпускала більш з хати, і не продавала! Як скажіть, людям про таке розкажеш…
Поселив якось Бог українців у Пекло, ані за які там провини, просто – взяв і поселив!
Живши до цього у раю, звикли до вічних вольностей, були українці таки на всякі витівки гараздні.
Тому ставши до них своїм іншим боком, вже не став охороняти браму. Давши їм ключі від воріт, пішов собі…
А їм того тільки й треба.
Не маючи звички охороняти край, пустились вони до облаштунку життя. Рік минає, два, а за ними й століття та віки. А толку немає, сказано ж, – Пекло.
Вже й хаток набудували у там, й сім’ї позаводили. Скрізь казани киплять, добре, а їжа просто сама вариться. Облінішали і жінки їхні, зовсім не годують чоловіцтво, дітей …
Тільки ворожать, лупаючи соняхове насіння, що саме виростає скрізь, не треба й засівати. Лиш до гадань вдаються, – чи будуть завтра знову кипіти котли та грітиме добре вогонь у спину!
Не витримав того Бог. Зібрався він й грізно блимнум блискавицею з неба!
Та не злякались зовсім вони. Правда, дехто впав на коліна й крикнув – Перун, Перун!
Взяв таких Боженько й визволив від маяти пекельної. Мовляв, хоч вигадаками – та хай поживуть! А іншим чого ж втрачати, вони давно ж мертві, – варись собі в окропі.
Невже не схаменуться, що тепер у Пеклі? – задумався Бог.
Гримнув, аж землю здригнув. А українці тільки дулі показують. Бо Фомками невіруючими поставали. Кожен свого котла шанує, дрівець підкидає, і як хатину – смолою підмазує.
Тоді взявся Бог на вигадки, надів крила, обернувся білими шатами й пролетів над Пеклом.
Повернулись українські голови лінькувато, правда, дехто перехрестився…Того й забрав з собою Боженко.
А коли Темним Ангелом нарядився, стали до столу припрошувати. Кажуть, сідай та сідай, з нами горілку питимеш.
Ох, і розлютився на них Всевидний Боже. Зрушив камінь, зрушив і киплячі котли просто на небожні поселення.
Лиш тоді зібрались українці з думкою, що не у Ладу вони Божім, а у Пеклі Піднебеснім. Треба душі скоріш рятувати…
Впали вони на коліна, а Бог каже, залазьте назад у зручні вам котли, я вас більше ніколи не турбуватиму.
Ось вони й залізли!
А він додав вогню Пекельного , й спалив навічно отих Неборак. А хто врятувась, тому кажуть, – тепер вічна відраза дулі крутити, та у небо показувати…
Ось і казка вся.